ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Дисципліна:

Конституційне право

ID роботи:

3108

Вид роботи:

Курсова

План:

ВСТУП 3
Розділ 1. Нормативно-правове закріплення статусу Президента України 5
1.1. Місце та роль інституту Президента у світі 5
1.2. Стан інституту Президента в Україні 9
1.3. Конституційно правововий-статус Президента України за Конституцією 1996 року 12
Розділ 2. Взаємовідносини Президента України з органами державної влади 16
2.1. Взаємовідносини з органами виконавчої влади 16
2.2. Взаємовідносини Президента України з парламентом 19
2.3. Взаємовідносини з судовими та правоохоронними органами 20
Розділ 3. Обрання та припинення повноважень Президента України 23
ВИСНОВОК 31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33

Інтервал:

1

Ваше ім'я:
Ваш контактний телефон:
E-mail:

Тема та ID роботи:	ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ / 3108

Кількість сторінок:

34

Рік написання:

2009

Ціна:

Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам

		Після оплати напішіть на адресу [email protected] і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин!

НОВОСТИ

Увеличение грудей

Как зарабатывать деньг

Рекламное агентство

Обучение в польше с UniverPL

Дешовое (авт. дешевое) такси в Киеве

Что такое поисковая оптимизация?

Время весны

Вывоз строительного мусора киев

Госзакупки

Система образования

Нужно учится видеть жизнь

Тантрические ритуалы

Интерьерная печать

Французский балкон

Фотомодель всегда у всех на виду

Детский диван

Мезотерапия

Порше мобилити

Постельное бельё

Дека дураболин

Самая свежая информация новости Украины

Пряжа интернет-магазин

Тюменский государственный университет

Дисплей lenovo

Аренда квартир

Современная офисная бумага

Классическая геодезия

Китайское высшее образование имеет 100-летнюю историю

Где найти оригинальный номер запчасти по VIN вин кода автомобиля

Классический стиль одежды: юбка

Гербалайф для похудения: польза и вред

Как выбрать качественную сантехнику?

Наклейки на окна

Готовая фирма

Шуба из крашеного меха

GPS-трекер

Автогонки ФОРМУЛА 1

Вода жизненно необходима

Протеин является белковой добавкой

Омоложение лица в домашних условиях - рецепты домашней косметики

Бумажные пакеты

Спецодежда

Канада - страна

Изучение любого иностранного языка держится на четырех основных принципах

Лего для детей

Курсы визажа

Дипломная работа

Глава держави - особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах.
Інститут глави держави притаманний всім політичне організованим країнам, але в різних країнах місце й роль глави держави є різною та обумовлена його юридичною формою, формою правління, характером державного режиму, обсягом конституційних повноважень тощо .
У сучасних державах існують такі юридичні форми глави держави:
1) монарх - суверенна і не пов'язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту монарха є: монарх, який успадкував свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призначений своєю сім'єю - правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федерації, обраний монархами суб'єктів федерації (Малайзія, ОАЕ);
2) президент - обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації;
3) колегіальна президентура - обраний парламентом на визначений термін колегіальний орган, який здійснює функції глави держави (наприклад, Державна рада на Кубі, два капітан-регенти в Сан-Маріно, Федеральна рада у Швейцарії);
4) глава уряду, на якого покладено здійснення функцій глави держави (землі ФРН);
5) одноосібний або колегіальний узурпатор - особа чи колегіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні «царського» походження, ні мандата виборців.
Президент — це, як правило, одноособовий виборний глава держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом на 4—7 років. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу (з майже 200), решта має монархічну форму правління.
Вперше інститут президента виник у США як результат прагнення громадян до встановлення сильної, але дійсно демократичної державної влади і держави в цілому на противагу монархії.
Інститут президентства є, як правило, одноособовим, хоча трапляються й інститути колегіального президентства. В останньому випадку встановлюється розподіл повноважень (глави держави) між колегіальним органом і його головою, що мало місце, зокрема, за Конституціями Уругваю 19І7 і 1951 рр. Із 1958 по 1963 рр. колегіальний глава держави функціонував в Іраку .
У колишніх соціалістичних країнах роль глави держави, по суті, виконували постійно діючі колегіальні органи (президії) верховних представницьких органів державної влади. У тих колишніх соціалістичних країнах, де існував одноособовий інститут президента (Чехословаччина, НДР, Румунія та ін.), функції глави держави також ділились між президентом і президією. Президії обирались вищими представницькими органами державної влади. Подібна ситуація зберігається нині в ряді держав. Так, на Кубі чимало важливих повноважень глави держави реалізуються головою Державної ради — постійно діючого органу Національної асамблеї народної влади.
Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів. Прямі вибори найбільш характерні для країн з президентською (за винятком США й Індонезії) або напівпрезидентською формами правління (Росія, Франція, Бразилія, Мексика та ін.). Прямими виборами обирається президент і в деяких парламентських державах (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Румунія).
Непрямі вибори президента здійснюються як виборщиками, які обираються населенням (США), так і спеціальними колегіями, до яких входять представники суб'єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць з широкою автономією (ФРН, Індія, Пакистан, Італія).
У більшості парламентських республік (Греція, Ізраїль, Чехія, Словакія) президент обирається парламентом, у зв'язку з чим його влада вважається похідною від парламенту.
Конституції більшості сучасних країн передбачають певні кваліфікації (цензи), яким має відповідати кандидат на пост президента. До таких цензів відносяться: громадянство відповідної держави; проживання на її території протягом певного часу (не менше 10—15 років); повне володіння громадянськими і політичними правами; досягнення певного віку: мінімальний вік кандидата на пост президента — 25, максимально-допустимий, як правило, — 65 років, хоча остання вимога встановлюється порівняно рідко .
У країнах з однопартійною системою необхідною умовою для заняття поста президента є приналежність до правлячої партії, а в державах з великим впливом певної релігії кандидат на пост президента має сповідувати відповідну релігію.
У деяких країнах існують спеціальні вимоги до кандидатів на пост президента: мати незаплямовану репутацію, досвід фінансової діяльності, середню або вищу освіту тощо.
Термін повноважень президента у різних країнах не однаковий: у ряді країн Латинської Америки і США — 4 роки; у Німеччині, Греції, Португалії, Чехії — 5 років; у Фінляндії, Єгипті, Австрії — 6 років; у Франції, Італії, Ірландії, Турції — 7 років. У ряді країн одна і та ж особа може бути обрана президентом не більше ніж на два терміни або не більше двох термінів підряд. Разом з тим у багатьох країнах переобрання на наступний термін не має будь-яких обмежень (Франція, Італія, Єгипет), або, навпаки, повторне обрання на посаду президента взагалі неможливе (Мексика, Болівія, Еквадор, Республіка Корея).
У разі дострокової (тимчасової або постійної) вакансії поста президента її займає одна з таких осіб: віце-президент, прем'єр-міністр, голова парламенту або однієї з його палат.
Конституційно-правовий статус президента визначається, як правило, конституціями відповідних держав, а іноді й окремими законами. Ці нормативно-правові акти визначають роль і місце президента в механізмі держави і його взаємовідносини з іншими органами державної влади, порядок заміщення поста президента, а також його повноваження та відповідальність за порушення конституції, зраду держави тощо.
Статус президента має відмінності залежно від різновидності республіканської форми правління (парламентської, президентської "або змішаної) .
У парламентській республіці президент є лише главою держави. Міністри й уряд в цілому йому не підпорядковані і не відповідальні перед ним (Італія, ФРН). Президент може мати лише окремі елементи виконавчої влади і свої конституційні повноваження здійснює, як правило, "за порадою і за згодою" уряду, тобто через президента діють лише за умови скріплення їх підписом прем'єр-міністра або міністра, відповідального за виконання цього акту. Президент у таких республіках не приймає рішень, які мають політичне значення.
У президентській республіці президент є главою держави і главою виконавчої влади (США, Бразилія). Йому підпорядковані міністри як у випадку, коли вони складають уряд — раду (кабінет) міністрів, так і коли не утворюють колегіального органу. Посада прем'єр-міністра за умови утворення колегіального органу виконавчої влади у президентській республіці є символічною. Це — адміністративний прем'єр-міністр. Фактичним керівником уряду (ради, кабінету міністрів) є сам президент.
Як правило, посади прем'єр-міністра у президентських республіках не існує. Його повноваження виконує сам президент. Відповідно не існує у таких республіках і уряду як колегіального органу, а є кабінет президента.
За відсутності колегіальної ради (кабінету) міністрів міністри фактично є радниками, помічниками президента, вся повнота виконавчої влади належить президенту. Лише він приймає рішення, керує державною службою і делегує певну частину повноважень в галузі виконавчої влади підлеглим.
За умови існування у президентській республіці ради міністрів міністри підпорядковані президенту, вони призначаються і зміщуються президентом, щоправда, за рекомендацією прем'єр-міністра.
У напівпрезидентській (напівпарламентській), президентсько-парламентській (парламентсько-президентській) республіці повноваження президента значно ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці. Але є істотні обмеження ролі президента парламентом, насамперед щодо призначення прем'єр-міністра (згода парламенту або однієї з його палат) і відповідальності уряду .
В цілому ж глави (президенти) держав зі змішаною формою правління наділяються конституціями досить широкими правами в галузі виконавчої влади та іншими повноваженнями (нормотворчими, арбітражними, координаційними тощо).

Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атака, 2006. – С.297.

Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм. Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 243.

Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: академічний курс у 2-х томах, т 1. / За ред. Погорілка В.Ф. - К.: Юридична думка, 2006. – С. 317-318.

Фрицький О.Ф. Конституційне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 343.

Орленко В.І., Орленко В.В. Конституційне право України. - К.: Паливода, 2006. – С. 76.