Форма заказа работ временно не работает. Если вы хотите купить какую-то работу, тогда просто отправьте СМС на номер 0505603140 или 0673126507 с вашим e-mail и ID номером работы (или темой).
На ваш e-mail вы получите варианты оплаты и, после её осуществления, работа будет отправленна вам в самые короткие строки.
Если возникнут вопросы, набирайте 0505603140 или 0673126507 (с 09:00-21:00)
|
Адвокатура
| Дисципліна: |
|
| ID роботи: |
4077 |
| Вид роботи: |
Контрольна |
| План: |
1. Інститут представництва в цивільному процесі. Види представництва 3
2. Процесуально-правові підстави участі адвоката (представника) у перегляді судових рішень по господарським спорам у касаційному порядку 15
3. Участь адвоката у розгляді скарги і протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення 17
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 22 |
| Інтервал: |
1,5 |
|
| Кількість сторінок: |
22 |
| Рік написання: |
2010 |
| Ціна: |
|
Для отримання паролю відкриття документа зробіть оплату будь-яким із нижче перерахованих способів і зателефонуйте нам |
|
|
Після оплати напішіть на адресу studentamua@mail.ru і вкажіть ID роботи за яку ви перерахували кошти |
Інші варіанти: 1) Переказ грошей із будь-якого відділення банку на розрахунковий рахунок; 2) переказ грошей на картку у будь-якому відділенні Приватбанку; 3) Переказ грошей через термінали «IBOX» - автомати миттєвої сплати у магазинах, супермаркетах і т.д.; 4) Оплата поповненням мобільного телефону
або дивіться детально як отримати роботу за 10 хвилин! |
Справи юридичних осіб ведуть у цивільному процесі їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч. З ст. 38 154 ЦПК України). Через представників здійснюють свої повноваження у цивільному процесі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації та їх об'єднання як суб'єкти захисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, державних і громадських інтересів (ст. 45 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції через свого представника.
Отже, всі особи, які беруть участь у справі, можуть вести справи у цивільному судочинстві через своїх представників.
Представництво у цивільному процесі можливе у будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розвитку, починаючи з порушення справи і закінчуючи зверненням судового рішення до виконання.
Отже, представництво у цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у постанов ленні законного і обґрунтованого рішення.
Процесуальний представник діє у цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи у межах наданих нею повноважень.
Правовідносини, що складаються між представником і особою, яку він представляє (довірителем), представником і судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. Правовідносини між представником і довірителем є матеріально-правовими, оскільки базуються на договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві у громадській організації, факті родинних зв'язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права. Так, відповідно до ч. З ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництвом є право-відношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). Процесуально-правові відносини складаються у зв'язку з визначенням і оформленням повноважень представника у цивільному процесі (статті 42-44 ЦПК України). Правовідносини між представником і судом у цивільному процесі регулюються нормами цивільного процесуального права і є процесуально-правовими (статті 38-44 ЦПК України).
Питання про правову природу представництва у цивільному процесі у юридичній літературі вирішується неоднозначне. Переважає думка, що представництво у цивільному процесі — це самостійний інститут цивільного процесуального права, хоч окремі автори розглядають його як окремий вид цивільного представництва. Цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного представництва виконуваними функціями і змістом правовідносин, що існують між його суб'єктами, підставами їх виникнення.
У цивільних правовідносинах суб'єктивні права і обов'язки реалізуються суб'єктом особисто або замість нього діє представник, який повністю заступає такого суб'єкта.
Процесуальний представник не заступає сторону у цивільному судочинстві (за винятком законних представників — батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не є перешкодою для реалізації ними права мати у цій справі представника. Захист у суді прав та інтересів недієздатних чи обмежено дієздатних громадян їхніми батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками не позбавляє таких громадян права мати субпредставника, оскільки вони самі є законними представниками зазначених осіб (ч. 5 ст. 39 ЦПК України).
Правове становище представника у цивільному праві цілком залежить від сторони в договорі доручення і визначається змістом останнього, що регулюється ст. 238 ЦК України.
Процесуально-правове становище цивільного процесуального представника як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визначається нормами ЦПК України, і лише повноваження на виконання деяких процесуальних дій щодо розпорядження об'єктом матеріального спору і процесу надаються довірителем (ст. 44 ЦПК України).
Отже, цивільне процесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна особа — представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії у цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції: захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво). Зазначені функції чітко визначені статтями 1, 6 Закону України «Про адвокатуру». В деяких державах здійснення правозаступництва відокремлене від представництва.
Процесуально-правове становище процесуального представника у цивільному судочинстві України визначається у складі осіб, які беруть участь у справі (статті 26, 27 ЦПК України). ЦПК більшості країн, що входять до складу СНД, не включають представників до цієї групи суб'єктів. По-різному вирішується дане питання і в теорії цивільного процесуального права. Більшість авторів на підставі аналізу ознак, характерних для осіб, що беруть участь у справі, зараховують до них і представників. Заперечення противників протилежної позиції зводиться до того, що представники не мають самостійних прав, вони здійснюють права довірителів у всіх випадках від їх імені. Одні автори виключаючи процесуальних представників зі складу осіб, які беруть участь у справі, зазначають, що вони матеріально і процесуально не заінтересовані у вирішенні справи. На думку інших, представник не має ні матеріально-правового, ні" державного, ні громадського інтересу у вирішенні справи, його інтерес до наслідків судочинства — процесуальний.
Як зазначалося вище, загальною ознакою, на підставі якої об'єднані особи, які беруть участь у справі, є наявність заінтересованості у результатах розгляду справи, що властиве і представникам у цивільному процесі, їхня юридична заінтересованість у справі (службова, громадська, особиста) визначається інтересом тих осіб, від імені і на захист прав яких вони здійснюють свою діяльність. Зважаючи на це, їхнє процесуально-правове становище прирівняне до інших осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень й інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування і заперечення тощо (ст. 27 ЦПК України). А це свідчить, що вони мають ознаки осіб, які беруть участь у справі.
Представництво у цивільному процесі часто застосовується на практиці і може здійснюватися особами, визначеними ст. 40 ЦПК України. Представниками можуть бути: адвокат або інша особа, яка досягла 18-ти років, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва у суді, за винятком осіб, визначених у ст. 41 ЦПК України. Не може бути одночасно представником іншої сторони, третьої особи одна й та сама особа.
Представниками у цивільному процесі можуть бути громадяни, які досягли повноліття. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і неповнолітні, здійснювати представництво. Це правило встановлено ст. 39 ЦПК України і означає, що необхідною умовою пра-восуб'єктності представника є наявність у нього цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.
На забезпечення законності у здійсненні правосуддя і зміцнення авторитету суду спрямоване правило ст. 41 ЦПК України, що забороняє суддям, слідчим і прокурорам виконувати обов'язки представника окремих громадян, крім випадків, коли вони діють як законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) чи представники відповідного суду або прокуратури, що є стороною, або третьою особою у справі. Надання їм такої можливості зумовлене дією принципу рівності громадян перед законом і судом незалежно від їхнього посадового становища. У протилежному випадку недієздатні, над якими судді, слідчі чи прокурори здійснюють опіку або піклування чи є їх батьками, були б поставлені у нерівне процесуально-правове становище порівняно з іншими учасниками процесу.
Не можуть бути представниками у суді також особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.
У навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види: добровільне, законне, представництво на підставі статутів, положень й на інших спеціальних підставах; законне, статутне і добровільне; добровільне і обов'язкове (добровільне поділяється на договірне і громадське); законне, договірне, громадське і офіційне; законне, добровільне, юридичних осіб, громадське; факультативне і обов'язкове; добровільне (договірне), профспілкове, добровільне юридичних осіб, представництво за недієздатних; договірне, законне, громадське; природне і юридичне: законне (необхідне), фактичне, договірне (добровільне) тощо. Зазначена класифікація процесуального представництва свідчить, що вона проведена за змішаними класифікуючими ознаками — одночасно на підставах і за способом виникнення з введенням додаткових критеріїв: за суб'єктами здійснення представництва або ще і за суб'єктами, в інтересах яких воно здійснюється.
Неоднозначність поділу на види процесуального представництва можна пояснити також відсутністю чіткості в правовому регулюванні цього питання. Так, ст. 38 ЦПК України прямо ці види не називає, проте її аналіз дає змогу зробити висновок про наявність двох видів представництва: громадян і юридичних осіб. Стаття 39 ЦПК України називає третій вид — законне представництво, яке здійснюється в інтересах недієздатних і обмежено дієздатних осіб, тобто охоплюється, якщо виходити зі змісту ст. 38 ЦПК України, представництвом громадян.
Дисциплінарна відповідальність адвокатів. Види дисциплінарних стягнень
Права суб'єктів патентного права
Право інтелектуальної власності в Україні
Правовий захист державних виконавців
Добровільне особисте страхування
Місцеві фінанси
Первинне і вторинне право ЄС
Правовий стутус поліції Великобританії
ПРЕДМЕТ, ВИДИ СУДОВОЇ ПРОМОВИ
Римське право найдавнішого, класичного та посткласичного періодів
Національна ментальність
Мінімізація фінансових витрат емітента
Молоко і вершки
Торговые барьеры для пшеницы на Украине и в России
Функції релігії та релігійних організацій у суспільстві
Адвокатура
Безперервне навчання працівників
Захист права власності у Римі
Охорона праці
Поняття судової практики та її види. Витребовування майна з чужого незаконного володіння
Правозастосування як стадія реалізації цивільного законодавства України. Поняття та види судових прецендентів
БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
БІЗНЕС-ПЛАН ЛІТЕРАТУРНОГО КАФЕ
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ПРОПОЗИЦІЇ. КРИВА А. ЛАФФЕРА. ЕКОНОМІЧНА ПРОГРАМА ФІЗІОКРАТИЧНОЇ ШКОЛИ
Завдання та напрямки контррозвідувальної діяльності СБУ та інших спецслужб країн колишнього СРСР та СНД
Конфлікти та їх вирішення
МОДЕЛЮВАННЯ У НАУКОВОМУ ДОСЛІДЖЕННІ
Облік і аудит доходів і витрат та фінансових результатів комерційного банку
ОРГАНІЗАЦІЯ І ТАКТИКА ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦСЛУЖБ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ПО ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ ІЗ ВІДКРИТИХ ДЖЕРЕЛ - ТАЄМНО
ОСОБЛИВІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Суб'єкт і об'єкт наукового пізнання. Поняття наукової методології і методів наукового пізнання
Сутність ефективності запровадження сучасних технологій навчання у викладанні юридичних дисциплін
Товарознавство
Філософія права. Ідея права і правова ідея. Догма права. Поняття онтології права
|
|
