Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,
академік АПрН України
Бандурка Олександр Маркович,
Київський міжнародний університет,
радник-наставник.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
Трубников Василь Михайлович,
Харківський національний університет
ім. В.Н. Каразіна,
завідувач кафедри кримінально-правових
дисциплін, заступник декана юридичного
факультету з наукової роботи

кандидат юридичних наук, доцент
Красницький Іван Васильович,
Львівський державний університет
внутрішніх справ,
начальник кафедри кримінального права
та кримінології

Захист відбудеться „18” квітня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Січових стрільців, 14).
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий “15” березня 2008р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук,
доцент В.О. Семків
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Актуальність теми дослідження обумовлюється суспільною значущістю кримінально-правової охорони суспільних відносин, які забезпечують гідний розвиток і належне виховання неповнолітніх. Експлуатація дітей не тільки спричиняє суттєву шкоду розвитку дітей, а й посягає на моральні підвалини суспільства, його майбутнє. Законодавча модель протидії експлуатації дітей та практична діяльність у цьому напрямку виявляють проблему співвідношення мети, завдань і засобів. Кримінологічна характеристика експлуатації дітей покликана розв?язати проблеми наукового забезпечення цілісної державної та суспільної стратегії боротьби з цим складним історичним і сучасним явищем.
Розв?язання цієї проблеми з точки зору науки кримінології мало б полягати передовсім у розробці загальних понять, які формуватимуть концептуально-методологічну основу кримінологічної інтерпретації експлуатації дітей. Тому у дослідженні означеної проблеми вбачається виправданим підхід, згідно з яким теоретичний аналіз спрямовується на розкриття понять експлуатації дітей, кримінальної експлуатації дітей, кримінологічної характеристики різновидів експлуатації дітей, введення в науковий обіг статистичних даних кримінологічної характеристики експлуатації дітей.
Теоретичні дослідження проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері нормального розвитку дітей у різні часи здійснювали відомі вітчизняні та зарубіжні вчені: С.М. Абельцев, Ю.М. Антонян, О.М. Балакірєва, О.М. Бандурка, А.В. Варданян, В.В. Голіна, В.А. Григорян, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, А.Ф. Зелінський, В.О. Іващенко, К.Є. Ігошев, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.О. Меркулова, Г.М. Міньковський, В.В. Лунєєв, О.Є. Михайлов, М.І. Панов, В.М. Трубников, Л.В. Сердюк, Д.А. Шестаков, У. Шнейдер та ін. Проте лише окремі праці присвячено проблемам кримінально-правового захисту та попередження злочинів щодо дітей, зокрема, І.П. Васильківська дослідила кримінологічні аспекти сімейного виховання, В.В. Вітвіцька – кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх; І.М. Доляновська – кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей (склад злочину); С.Г.Кириченко – проблеми захисту прав неповнолітніх кримінальним законодавством України; Л.В.Левицька – проблеми запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні, С.С. Косенко – проблеми віктимологічної профілактики статевих злочинів щодо неповнолітніх, П.П. Сердюк – кримінологічні та кримінально-правові проблеми ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. Комплексний аналіз проблем експлуатації дітей та їх кримінологічної профілактики до цього часу не проводився.
Здійснюючи дослідження кримінологічної характеристики дітей автор ставить собі за мету також зробити посильний внесок у дослідження зазначеної проблематики, зосередивши свою увагу на питаннях профілактики кримінальної експлуатації дітей як однієї з існуючих форм порушення прав, свобод та законних інтересів останніх.
Таким чином, необхідність посилення правового захисту прав та законних інтересів дітей, недостатність досліджень проблем кримінологічної профілактики їх експлуатації обумовлюють актуальність всебічного дослідження злочинів, пов’язаних з експлуатацією дітей, та їх кримінологічної профілактики.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 2.1 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755, п. 5.3., Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., а також п.п. 4, 8, 11 Плану заходів з профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженого Комплексною програмою профілактики правопорушень на 2007-2009 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний кримінологічний аналіз злочинів, пов?язаних з експлуатацією дітей, та на основі встановленого кримінологічного змісту поняття і кількісно-якісних параметрів цих злочинів розробка науково обґрунтованої системи їх кримінологічної профілактики.
Для досягнення цієї мети були поставлені конкретні завдання:
- дослідити кримінальну експлуатацію дітей, проаналізувавши її поняття, ознаки та види;
- проаналізувати сутність і систему правового захисту дітей від експлуатації, визначити та обґрунтувати кримінологічну функцію законодавства про правовий захист дітей від експлуатації;
- дослідити рівень і динаміку злочинів, пов?язаних з експлуатацією дітей, стан запобігання та протидії їх вчиненню;
- розробити кримінологічну характеристику особи злочинця і жертви злочину ? експлуатації дітей;
- визначити мотивацію, причини та умови експлуатації дітей;
- провести кримінологічний аналіз системи організації та практики здійснення кримінологічної профілактики кримінальної експлуатації дітей
- визначити коло суб’єктів, які здійснюють кримінологічну профілактику експлуатації дітей, їх компетенцію;
- з’ясувати напрямки, можливості та шляхи розвитку міжнародного співробітництва у сфері профілактики експлуатації дітей.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються у сфері кримінологічної профілактики експлуатації дітей.
Предмет дослідження становлять кримінологічна характеристика злочинів, пов’язаних із експлуатацією дітей, та заходи їх профілактики.
Методи дослідження. У дисертації використано сукупність загальнонаукових методів пізнання та галузевих методів кримінального і кримінально-процесуального права, кримінології, соціології. Формально-догматичний метод слугував для аналізу кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за злочини щодо експлуатації дітей. Метод порівняльного правознавства використовувався при дослідженні регламентації питань відповідальності за злочини щодо експлуатації дітей та правового статусу жертв таких злочинів за законодавством окремих зарубіжних країн. Це дало змогу сформулювати рекомендації щодо вдосконалення норм вітчизняного законодавства, які стосуються соціально-правового захисту дітей від насильницьких злочинів. Окрім цього, були застосовані спеціально-кримінологічні методи: документальний метод - при вивченні окремих кримінальних справ; за допомогою контент-аналітичного дослідження вивчалась періодика; метод анкетування - при опитуванні дітей стосовно проблеми їх експлуатації; метод експертних оцінок - при вивченні передового досвіду працівників органів внутрішніх справ. За допомогою статистичних методів були розраховані динаміка, структура, латентність злочинів, які вивчаються.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційного дослідження склали загальнотеоретичні наукові праці, розробки фахівців у галузі теорії держави та права, конституційного, кримінального права, кримінології, публікації в друкованих засобах масової інформації. Правовою базою дослідження стали положення Конституції України, законів України, підзаконних нормативних актів, що регулюють питання захисту дітей від експлуатації, та заходи їх профілактики. Емпіричну базу дослідження склали вивчені матеріали 211 кримінальних справ про порушені права дитини, які розслідувались органами досудового слідства; статистичні дані МВС України щодо стану цього виду злочинності за 2001-2006 роки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняному правознавстві монографічним дослідженням кримінологічної характеристики експлуатації дітей.
У результаті проведеного дослідження автором сформульовано такі положення, які відзначаються елементами наукової новизни:
1. сформульовано основну дефініцію поняття експлуатації дітей, зазначається, що експлуатація дітей (кримінальна експлуатація дітей) ? передбачене КК суспільно небезпечне, винне діяння щодо неповнолітньої особи, пов?язане з використанням її праці для досягнення матеріальної користі або задоволення інших потреб із застосуванням фізичного або психічного насильства, обману або зловживання довірою, чи використання безпорадного стану, обумовленого малоліттям;
2. вперше сформульовано кримінологічну характеристику окремих видів експлуатації дітей та їх класифікацію. Пропонується до категорії „експлуатація дітей” віднести наступні прояви злочинної поведінки, а саме:
• дії, пов’язані із трудовою експлуатацією дітей;
• дії, пов’язані із сексуальною експлуатацією;
• дії, пов’язані із іншими видами експлуатації дітей.
3. визначені ознаки кримінологічної характеристики експлуатації дітей, як протиправного посягання, досліджена динаміка цих злочинів, структура та латентність;
4. розвинено вчення про особливості мотивації, причини та умови експлуатації дітей;
5. досліджена характеристика особи злочинця і жертви злочину – експлуатації дітей;
6. вперше розроблено кримінологічне узагальнення результативності профілактики заходів щодо експлуатації дітей;
7. визначено коло суб’єктів, які здійснюють кримінологічну профілактику експлуатації дітей, їх компетенцію;
8. запропоновано конкретні рекомендації для розробки національних програм боротьби з експлуатацією дітей;
9. визначено основні напрямки глобальної профілактики експлуатації дітей та шляхи розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони мають як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшого вивчення кримінально-правових та кримінологічних проблем профілактики кримінальної експлуатації дітей;
- у правотворчості – використання результатів дослідження буде сприяти удосконаленню правового регулювання системи профілактики кримінальної експлуатації дітей;
- у правозастосовчій діяльності ? використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність суб’єктів кримінологічної профілактики кримінальної експлуатації дітей;
- у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів, проведенні лекцій та інших занять з кримінального права та кримінології із студентами та слухачами юридичних навчальних закладів.
Апробація і впровадження результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, зроблені узагальнення і висновки було оприлюднено на науково-практичних конференціях ? “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 2005), “Делінквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії”(Одеса, 2006), “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 2006), “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 2007), а також на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ. На основі результатів дослідження було підготовлено і направлено до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань протидії експлуатації дітей, та в ГУМВС України у Харківській області рекомендації щодо поліпшення діяльності кримінальної міліції у справах неповнолітніх, про що є відповідні акти впровадження.
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у шести статтях, опублікованих у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”, а також тезах доповідей, надрукованих за матеріалами чотирьох науково-практичних конференцій. Особистий внесок автора в працях, опублікованих у співавторстві, становить 50 %.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою і завданнями дослідження, робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. . Загальний обсяг дисертації становить 177 сторінок. Додатки займають 8 сторінок. Список використаних джерел складається із 228 найменувань і займає 21 сторінку.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, об’єкт і предмет, мета і завдання, методологія дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ 1 “Поняття і ознаки експлуатації дітей” складається із двох підрозділів, в яких досліджено сутність цього явища та досвід захисту прав і законних інтересів дитини.
У підрозділі 1.1 “ Поняття, ознаки і види експлуатації дітей” визначено сутність вихідних понять “експлуатація дітей” та “кримінальна експлуатація дітей”, здійснено аналіз існуючих видів експлуатації дітей.
Підкреслюється, що необхідність використання терміна “кримінальна експлуатація дітей” у межах даного дисертаційного дослідження продиктована багато у чому змістом вітчизняного кримінального законодавства, у межах якого низкою статей (а не лише ст. 150 КК України) встановлено кримінальну відповідальність за різні види експлуатації дітей. Отже, злочини щодо експлуатації дітей, відрізняючись один від одного з позиції кримінального права, мають при цьому низку однакових кримінологічних властивостей, які і дозволяють розглядати їх як єдину кримінологічну групу. У зв’язку з цим, для досягнення мети дисертаційного дослідження, автор був вимушений знайти умовний термін, за допомогою якого можна було б позначити усі злочини, які стосуються експлуатації дітей. Як такий термін і було запропоновано дефініцію „кримінальна експлуатація дітей”.
У межах дослідження терміни “експлуатація дітей” та “кримінальна експлуатація дітей” розглядаються як рівнозначні поняття і синоніми, оскільки такий підхід не суперечить предметові вивчення. Таким чином, під “експлуатацією дітей” та “кримінальною експлуатацією дітей” будуть розумітися всі злочини, пов?язані з експлуатацією дітей, які відрізняються один від одного з позиції кримінального права, але мають при цьому низку однакових кримінологічних властивостей, які й дозволяють розглядати їх як єдину кримінологічну групу.
Визначено ознаки експлуатації дітей: по-перше, це вид протиправної поведінки, жертвами якої стають неповнолітні особи віком до 18 років; по-друге, експлуатація дітей пов’язується із використанням експлуататором праці дитини для отримання наживи або задоволення інших потреб за рахунок такого виду діяльності; по-третє, стає можливою завдяки застосуванню фізичного та психічного насильства до дитини, обману або зловживання довірою чи використання її безпорадного стану, обумовленого малоліттям останньої або іншими причинами; по-четверте, вона є надзвичайно шкідливою за своїми наслідками, оскільки її результатом є травмування психічного та (або) фізичного здоров’я неповнолітнього; по-п’яте, експлуатація дітей, з огляду на її суспільну небезпечність, визнається злочином чинним національним кримінальним законодавством.
З урахуванням розглянутих ознак кримінальну експлуатацію дитини визначено як передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння щодо неповнолітньої особи, пов’язане з використанням її праці для отримання наживи або задоволення інших потреб із застосуванням фізичного або психічного насильства, обману або зловживання довірою чи використанням безпорадного стану, обумовленого малоліттям.
Кримінальна експлуатація дітей як вид протиправної кримінально караної діяльності становить не одноактну дію, а певний процес, який складається з кількох етапів: 1) підбір, вибір, вербування неповнолітнього; 2) поставлення неповнолітнього в залежність; 3) безпосереднє використання неповнолітнього. Можливим є ще і наявність четвертого етапу у процесі експлуатації дітей, у межах якого вирішується питання про подальшу долю дитини, яка вже „відпрацювала” свою програму.
До кримінальної експлуатації дітей у дисертації віднесено такі прояви злочинної поведінки: дії, пов’язані із трудовою експлуатацією дітей, тобто: використання неповнолітніх на роботах із шкідливими умовами, підземних роботах; залученні зазначеної категорії осіб до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні; дискримінація неповнолітніх в оплаті праці тощо; дії, пов’язані із сексуальною експлуатацією дітей, а саме : залучення дітей до участі у створенні порнографічних творів; втягнення дітей у проституцію; дії, пов’язані із „іншими видами” експлуатації дітей, які проявляються у втягуванні неповнолітніх у злочинну діяльність тощо.
Зроблено висновок, що цей перелік відображає три основні існуючі форми експлуатації дітей, кожна з яких, в свою чергу, наповнюється певними видами злочинної поведінки, об’єктами якої стають права, свободи та законні інтереси дітей.
У підрозділі 1.2 “Міжнародний та національний досвід правового захисту прав та законних інтересів дитини” здійснюється аналіз історичного розвитку прав дітей у міжнародному та національному праві, досліджується кримінологічний потенціал українського законодавства для профілактики експлуатації дітей.
Зазначається, що правовий захист дітей забезпечується низкою законів та підзаконних актів, у тому числі і міжнародних, кожен з яких спрямований на вирішення лише певного питання, певного аспекту, пов’язаного із захистом та охороною дітей. Тому для отримання повного та всебічного уявлення про стан міжнародного і національного правового захисту законних прав і інтересів дітей системно проаналізовано ті нормативні акти, які є. Це, насамперед, Загальна Декларація прав людини 1948 р., Декларація прав дитини 1959 р., Конвенція про права дитини 1989р., конвенції Міжнародної Організації Праці, Факультативного Протоколу до Конвенції ООН про права дитини та інші. Підкреслено, що міжнародна спільнота в особі ООН та МОП зробила необхідні кроки для того, щоб усі держави мали чіткі орієнтири у справі забезпечення і охорони прав дітей, викорінення усіх форм їх експлуатації, як в усьому світі, так і в окремо взятій країні.
Вихідною ідеєю, покладеною в основу національних нормативних актів, спрямованих на захист дітей від експлуатації, названо закріплений у ст. 52 Конституції України принцип, що усі діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони в шлюбі, чи поза ним. Поряд з цим Конституція України встановлює також визначальні принципи прав і свобод людини і громадянина, діяльності та відповідальності органів державної влади, чим, власне, і закладає важливу основу для додаткових законодавчих стратегій, спрямованих на боротьбу з усіма формами порушень прав людини і громадянина, у тому числі і експлуатацією дітей.
Національною нормативною базою правового захисту прав та законних інтересів дитини є Конституція України та положення низки законів, підзаконних актів, а також цільових програм, що стосуються захисту прав та свобод дитини, зокрема, Кримінального кодексу, Сімейного кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, законів „Про охорону дитинства”, „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, „Про попередження насильства в сім’ї”, „Про міліцію”, „Про прокуратуру”, Національної програми „Діти України”, указів Президента України „Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності”, „Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя”, “Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей”, “Про проведення в Україні у 2006 році Року дитини” та ін.
Істотним кримінологічним потенціалом володіють ратифікована Урядом України Європейська соціальна хартія, Концепція запобігання та викорінення найгірших форм праці дітей 2003 року, Комплексна програма профілактики правопорушень на 2006 – 2008 роки, Державна програма подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006-2010 роки.
Аналіз нормативно-правової бази державної політики охорони дитинства спонукав до формулювання наукової позиції про всебічний розвиток співпраці та взаємодії держави та громадянського суспільства, тобто органів державної влади, органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями, які покликані захищати дітей. З огляду на це обґрунтовується необхідність прийняття Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, проекти якого перебувають на розгляді у Верховній Раді України, запропоновано доповнення до цього законопроекту, які стосуються взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій у зазначеній сфері.
Масив нормативних актів, інших правових документів з погляду офіційної статистики недостатньо захищає дитинство, тому йдеться про якісно новий системний підхід до цієї сфери надзвичайно важливих, пов'язаних з майбутнім суспільства, відносин.
Розділ 2 “Загальна кримінологічна характеристика експлуатації дітей” складається з чотирьох підрозділів, у яких визначаються сучасний стан експлуатації дітей в Україні, причини і умови, мотивація, характеризуються особа злочинця і жертви цього злочину.
У підрозділі 2.1 “Сучасний стан кримінальної експлуатації дітей” на основі вивчення кількісно-якісних показників злочинності, пов’язаної з кримінальною експлуатацією дітей, зроблено висновок, що в Україні набувають загрозливого характеру тенденції, пов’язані з експлуатацією дітей. Дані кримінально-правової статистики свідчать про зростання в Україні числа зареєстрованих злочинів, які підпадають під ознаки ст.150, ч.3 ст.301, ч.3 ст.302, чч. 3, 4 ст. 303, ст.304, чч. 2, 3 ст.307 КК України. Якщо у 2002 р. зареєстровано 3197 таких злочинів, то у 2003 р. ? 3314, у 2004 р. ? 3382. Незначне зниження зафіксовано у 2005 р. (2954). У 2006 р. – знову збільшення їх кількості (3216). Найбільше зростання кількості злочинів даного виду зафіксовано у Дніпропетровській, Закарпатській та Луганській областях.
У структурі всієї зареєстрованої злочинності питома вага злочинів, пов’язаних з кримінальною експлуатацією дітей, у 2002-2004 рр. перебувала приблизно на одному рівні, коливаючись у межах 0,98-0,99 %. У 2005 р., виходячи з офіційної статистики, було зафіксовано зменшення питомої ваги зазначених злочинів до рівня 0,86 %. Що ж до 2006 р., то тут було констатовано певне зростання питомої ваги злочинів даної групи, яке досягло позначки 0,91%. Здійснено також аналіз розповсюдженості конкретних видів злочинів, які об’єднані терміном “кримінальна експлуатація дітей”.
За результатами вивчення кримінальних справ зроблено висновок, що у структурі злочинів, пов’язаних з кримінальною експлуатацією дітей, перше місце займають ті, що спрямовані на втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України) – 86 кримінальних справ або 40,7 % від загальної кількості вивчених справ. Кількість кримінальних справ, порушених за чч. 2, 3 ст. 307 КК України (Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів або їх аналогів), ? 55 або 26,1 %. Непоодинокі випадки порушення кримінальних справ за ст. 150 КК України (Експлуатація дітей) ? 16 кримінальних справ або 7,6 %. У невеликій кількості (28 справ) представлені такі злочини як ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ч. 3 ст. 301 КК України) – 13,3 %; щодо створення або утримання місць розпусти і звідництво (ч. 3 ст. 302) було порушено 12 кримінальних справ ? 5,7%; випадків ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, у досліджених кримінальних справах не виявлено. Взагалі ж по Україні з початку 2005 року за ознаками ст. 301 КК України (Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів) порушено 87 кримінальних справ. Випадки примушування чи втягнення дітей до заняття проституцією становлять 6,6 % (14 справ) від загальної кількості вивчених справ. Поширеним є також жебракування, суб’єктами якого є діти. Зазначений вид антигромадської поведінки, на відміну від інших, у яких беруть участь діти, є більш очевидним, оскільки його можна спостерігати кожного дня та повсюди, особливо у великих містах. Однак, як доводить офіційна статистика, у 2005 р. у Київській та Харківській областях було порушено лише 20 кримінальних справ за фактом втягнення дітей у протиправну діяльність (пияцтво, жебракування, азартні ігри).
Зроблено висновок, що злочини, пов’язані з експлуатацією дітей, мають високий ступінь латентності. Цілком очевидним є той факт, що підвищеному рівню латентності сприяє поведінка потерпілих, їх небажання звертатися у різні інстанції для захисту своїх прав.
У підрозділі 2.2 “Причини і умови експлуатації дітей” виділено дві групи детермінант експлуатації дітей:
1) загальні, до яких віднесено фактори, що однаково впливають на злочинність будь-якого виду (соціально-економічне, політичне становище в державі, недоліки в роботі суб’єктів профілактики, прогалини у правовому регулюванні);
2) спеціальні – тобто ті, що головним чином зумовлюють існування даного конкретного виду злочинів (віктимна поведінка неповнолітньої жертви, недоліки сімейного, статевого, правового виховання тощо).
Зроблено висновок, що експлуатація дітей детермінується низкою негативних факторів, зокрема: складною демографічною ситуацією в Україні; низьким матеріальним і духовним рівнем життя переважної частини населення, безробіттям, а разом з ним соціальним сирітством значної кількості дітей, фактичною втратою певною частиною населення життєвих перспектив; відсутністю налагодженої системи духовного та культурного виховання дітей; десоціалізацією молодого покоління, пов’язаною як з недоліками сімейного виховання, так і з неналежною турботою держави про тих дітей, які виховуються у дитячих будинках та інтернатах; інтенсивним розпадом сімей; зростанням алкоголізації і наркотизації населення.
Наголошується, що наведений перелік негативних факторів, які детермінують вчинення злочинів, пов’язаних із експлуатацією дітей, не є вичерпним. Проте саме ці обставини, на думку автора, в першу чергу зумовлюють існування досліджуваного соціально-правового явища. Безумовним є також і те, що більшість із зазначених чинників виникла не рік чи два тому. Їх вплив на злочинність простежувався і раніше. Проте лише в останні роки, в період переходу до нових економічних і політичних відносин, ці фактори набули небувалої гостроти та інтенсивного характеру, зумовлюючи зараз негативні тенденції злочинності у зазначеній сфері.
У підрозділі 2.3 “Мотивація експлуатації дітей” мотив та мотивація експлуатації дітей розглядаються як внутрішні детермінанти злочинної поведінки особи, які перебувають при цьому у тісному взаємозв’язку з факторами зовнішньої детермінації.
Зроблено висновок, що злочини, пов’язані з експлуатацією дітей, вчиняються умисно і складаються з системи дій, кожна з яких має певну мету, обумовлену загальним мотивом, який, як правило, є корисливим. Разом з цим відзначається, що більшість злочинів, пов’язаних з кримінальною експлуатацією дітей, вчиняється з корисливих мотивів, і це не дивно, оскільки матеріальна зацікавленість є однією з головних ознак експлуатації. Такий висновок, зокрема, був підтверджений і результатами проведеного аналізу кримінальних справ, порушених за ознаками експлуатації дітей. Аналіз широкого спектру даних про осіб, які були притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення зазначених злочинів, а також інших необхідних даних, яскраво довів наявність матеріальної зацікавленості як основної рушійної сили, покладеної у підґрунтя злочинної діяльності.
У підрозділі 2.4 “Кримінологічна характеристика особи злочинця і жертви злочину - експлуатація дітей” насамперед визначено основні показники кримінологічної характеристики особи злочинця:
- більша частина злочинів, пов’язаних із експлуатацією дітей, вчиняється чоловіками (72%), тоді як частка жінок у загальній масі злочинців зазначеного виду складає тільки 28%;
- найчастіше злочини даного виду вчиняються особами віком 36-40 років (42,1%). Крім цього, характерною є досить висока злочинна активність осіб віком понад 41 рік (32,2%). На осіб віком 25-35 років припадає також значна кількість злочинів зазначеної категорії, майже чверть від загальної кількості, вивчених автором (24%);
- у переважної більшості злочинців, притягнутих до відповідальності за експлуатацію дітей, констатується недостатньо високий освітній рівень – 59,6% мають середню або незакінчену середню освіту, а 10% взагалі не мають освіти. Особи з вищою освітою складають 30,4% від загальної кількості;
- на момент вчинення злочину не працювало і не навчалось 65% осіб, працювали та навчалися лише 29% та 6%;
- у 31,8% випадків кримінальною експлуатацією дітей займалися незнайомі особи, у 26,4 % – батьки; у 21, 4 % – інші родичі; у 20,4% ? сусіди, знайомі;
- серед злочинців даного виду переважають неодружені, у тому числі розлучені (89,6%) і тільки у 10,4% випадків злочин було вчинено особою, яка перебувала у шлюбі;
- лише 44,8% злочинців мали на вихованні неповнолітніх осіб; більша частина злочинців зловживала спиртними напоями (45,2%), 21,3% раніше були засуджені, трохи більше чверті (26,8%) вживали наркотичні засоби, психотропні речовини.
Щодо жертви злочину ? експлуатації дітей встановлено:
- найчастіше від кримінальної експлуатації страждають неповнолітні жіночої статі – 62,5%;
- серед жертв злочину діти віком до 11 років складають 16,5%, віком від 11 до 14 років – 31,2%, від 14 до 16 років – 33%, від 16 до 18 років – 19,3%;
- 32,6% потерпілих неповнолітніх навчалися, 15,8% – працювали, 51,6% – ніде не навчалися і не працювали;
- на момент вчинення проти них злочинів з батьками проживали 37,9% дітей, з родичами – 12,6%, поза сім’єю – 49,5% дітей;
- більша частина потерпілих дітей проживала у містах (65,3%), тоді як сільські жителі серед жертв даних злочинів склали 34,7%.
Розділ 3 “Кримінологічна профілактика експлуатації дітей” складається з трьох підрозділів, в яких визначаються суб’єкти такої профілактики, а також заходи соціально-економічного та правового характеру, спрямовані на протидію експлуатації дітей.
У підрозділі 3.1 “Суб’єкти кримінологічної профілактики експлуатації дітей, їх компетенція та повноваження” проаналізовано діяльність зазначених суб’єктів.
Під профілактикою (попередженням) злочинності взагалі та конкретних її видів (кримінальної експлуатації дітей) розуміється сукупність заходів, що застосовуються на державному, громадському та міжнародному рівнях і спрямовані на усунення, послаблення, нейтралізацію криміногенних факторів соціального середовища, виправлення та переорієнтацію осіб, схильних до вчинення злочинів, а також забезпечення безпеки потенційної жертви злочину.
Серед суб’єктів кримінологічної профілактики злочинів, пов’язаних з експлуатацією дітей, виділено спеціалізованих та неспеціалізованих суб’єктів, головна відмінність між якими полягає у тому, що для перших діяльність щодо профілактики кримінальної експлуатації дітей є одним із основних напрямків роботи, яка здійснюється через використання спеціальних засобів та методів. До таких суб’єктів віднесено органи внутрішніх справ, підрозділи Служби безпеки України, служби у справах неповнолітніх місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад, органи прокуратури України, суди.
До другої групи включено Верховну Раду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Основною особливістю профілактичної діяльності цих суб’єктів є те, що вони, головним чином, лише визначають завдання та пріоритети в сфері кримінологічної профілактики експлуатації дітей, формують необхідну для такої діяльності нормативно-правову базу, встановлюють права та обов’язки інших учасників профілактичної діяльності, здійснюють її фінансування, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення, планування, контроль, координацію та інші функції управлінського характеру в цій сфері, а в деяких випадках і безпосередньо беруть участь в організації та проведенні конкретних профілактичних заходів. До неспеціалізованих недержавних суб’єктів кримінологічної профілактики експлуатації дітей належать різні види об’єднань громадян: політичні партії, громадські та релігійні організації тощо.
Зроблено висновок, що сьогодні в сфері організації профілактичної роботи, спрямованої на подолання експлуатації дітей в нашій державі, спостерігаються певні позитивні тенденції. Зокрема, в цей процес включилася значна кількість державних та громадських інституцій, кожна з яких робить свій посильний внесок у справу охорони дитинства. Однак, незважаючи на це, профілактична робота ще не позбавлена суттєвих недоліків. Це насамперед відсутність загальнодержавного координаційного центру, який у межах усієї країни організовував та координував би діяльність, пов’язану з охороною дитинства. Способом вирішення даної проблеми названо можливе запровадження інституту Уповноваженого з прав дитини. Свого подальшого вдосконалення та приведення у відповідність з міжнародними стандартами вимагає і вітчизняне законодавство, яке встановлює компетенцію та суб’єктів профілактики експлуатації дітей.
У підрозділі 3.2 “Розробка і реалізація соціально-економічних та нормативно-правових програм, спрямованих на протидію експлуатації дітей” зазначається, що усі вони здебільшого мають комплексний (універсальний) характер, який робить їх придатними для подолання не тільки фактів експлуатації дітей як таких, але і багатьох інших форм насильства над дітьми. До того ж на успіх в реалізації національних, державних, галузевих програм, що мають у своєму підґрунті ідею захисту дитинства, можна сподіватись лише у тому випадку, коли усі вони будуть націлені не лише на дітей та молодь, а на населення країни в цілому.
Зроблено висновок, що цільові програми, спрямовані на подолання фактів експлуатації дітей в суспільстві, обов’язково повинні мати на меті: недопущення втягнення дітей в найгірші форми праці (жебрацтво, проституція, важкі та небезпечні роботи тощо); звільнення дітей від найгірших форм праці; забезпечення реабілітації та соціальної інтеграції таких дітей.
Значне місце у підготовці комплексних програм, спрямованих на викорінення кримінальної експлуатації дітей, відводиться інформаційному забезпеченню цього процесу. У цьому плані необхідно, щоб державні органи та інші зацікавлені структури були проінформовані про діяльність, пов’язану з боротьбою проти експлуатації дітей, а також про успіхи або невдачі в реалізації вже існуючих програм подібного спрямування, оскільки така інформація дозволить отримати необхідні орієнтири та відправні елементи для організації подальшої профілактичної роботи.
Успішність та результативність вирішення проблем експлуатації дітей багато в чому обумовлюється і науковою обґрунтованістю підходів до пошуку шляхів, методів та засобів покращення становища дітей в країні. Зважаючи на сучасний стан зазначених проблем, очевидною визнається необхідність проведення масштабних наукових досліджень у тих сферах, де безпосередньо реалізуються права дітей, зокрема, право на життя, на здоровий розвиток, на належні, безпечні умови існування, на медичне обслуговування, на освіту, на повноцінне й гідне життя та забезпечення особливих потреб дітей з вадами розвитку тощо. Результати подібних наукових досліджень обов’язково мають знайти місце у змісті відповідних програм, спрямованих на викорінення експлуатації дітей.
Сформульовано рекомендації щодо розробки та реалізації ряду конкретних соціально-економічних та правових програм, спрямованих на подолання будь-яких проявів насильства щодо дітей у нашій державі.

У підрозділі 3.3 “Міжнародне співробітництво у сфері протидії експлуатації дітей” визначено рівні, на яких може відбуватися міжнародна співпраця у сфері протидії експлуатації дітей, а саме: 1) на рівні законодавчих органів та урядів; 2) на рівні правоохоронних органів; 3) на рівні недержавних органів та організацій.
Основними напрямками співпраці між законодавчими органами і вищими органами виконавчої влади різних держав визнаються, по-перше, ратифікація міжнародних нормативних актів та укладення міжнародних двосторонніх домовленостей щодо захисту прав дітей; по-друге, збір та обмін інформацією про злочини, які вчиняються по відношенню до дітей, а також надання допомоги у виявленні та притягненні до відповідальності тих, хто займається експлуатацією дітей шляхом втягнення їх у злочинну діяльність, заняття проституцією або примушування до участі у створенні порнографічної продукції.
Практичною реалізацією міжнародного співробітництва правоохоронних органів у протидії експлуатації дітей названо контакти вітчизняних правоохоронних органів з правоохоронними органами іноземних держав у кримінальних та оперативно-розшукових справах, які залежно від характеру необхідних заходів та їх цілей поділяються на: отримання або обмін відомостями оперативно-розшукового і інформаційно-довідкового характеру; здійснення на території іноземної держави процесуальних дій, які є можливими лише в межах надання правової допомоги.
Перспективним шляхом вирішення нагальних потреб в галузі охорони дитинства в нашій державі названо налагодження співробітництва Уряду, інших державних структур та об’єднань громадян України з міжнародними організаціями та урядами інших країн. Саме допомога та підтримка з боку інших держав (фінансова, інформаційна, технічна та ін.) дозволяють певним чином компенсувати нестачу відповідних ресурсів.

У висновках дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та юридичної практики, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні поняття та кількісно-якісних параметрів злочинів, пов’язаних із експлуатацією дітей, детермінант, які їх зумовлюють, розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо системи кримінологічної профілактики зазначених злочинів. Автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання.
Сформульовано рекомендації щодо розробки та реалізації соціально-економічних та правових програм, спрямованих на подолання будь-яких проявів насильства щодо дітей в нашій державі, зокрема, визнається доцільним: забезпечити у повному обсязі виконання положень Закону України „Про попередження насильства в сім’ї”; забезпечити першочергове і в повному обсязі фінансування і виконання заходів щодо охорони дитинства, затверджених Національною програмою „Діти України”, Державною програмою відпочинку та оздоровлення дітей, Державною програмою запобігання дитячій бездоглядності; забезпечити реалізацію проектів запобігання ранньому соціальному сирітству, підтримати створення центрів реінтеграції батьків і дітей тощо.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Паньчук О.В. Експлуатація дітей, а зокрема сексуальна експлуатація як одна з найжорстокіших форм насильства до дітей // Наше право. – 2004. – № 4. – С. 5-7.
2. Паньчук О.В. Деякі проблеми щодо визначення понять “експлуатація” та “насильство” щодо дітей, які вчиняються в сім’ї // Наше право. – 2005. – № 4. – С. 82-86.
3. Паньчук О.В. Найгірші форми дитячої праці як один із видів їх трудової експлуатації // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – № 30. – С. 336-341.
4. Паньчук О.В., Бандурка О.М. Правовий захист інтересів дитини від експлуатації за національним законодавством ?? Вісник Національного університету внутрішніх справ. ? 2006. ? № 32. ? С. 62-67.
5. Паньчук О.В. Деякі проблеми щодо розробки та реалізації соціально-економічних та нормативно-правових програм по викоріненню експлуатації дітей ?? Наше право. ? 2007. ? № 2. ? С. 66-70.
6. Паньчук О.В. Причини і умови експлуатації дітей ?? Вісник Академії прокуратури України. ? 2007. ? № 2. ? С. 37-40.
7. Паньчук О.В. Сексуальна експлуатація дітей як одна з найжорстокіших форм насильства щодо дітей ?? Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Матеріали наук.-практ. конференції. ? Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2005. ? С. 40-42.
8. Паньчук О.В. Насильство в сім?ї як одна з причин дитячої безпритульності ?? Делінквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії: Матеріали міжнар. наук.-практ. конфер. ? Одеса: Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, 2006. ? С. 132-135.
9. Паньчук О.В. Роль громадських організацій в протидії експлуатації дітей ?? Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Матеріали наук.-практ. конференції. ? Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. ? С. 134-137.
10. Паньчук О.В. Деякі проблеми щодо розробки та реалізації соціально-економічних програм по викоріненню експлуатації дітей ?? Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Матеріали наук.-практ. конференції. ? Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007. ? С. 23-26.
АНОТАЦІЇ
Паньчук О.В. Кримінологічна характеристика експлуатації дітей. ? Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. ? Львівський національний університет імені Івана Франка. ? Львів, 2008.
Визначено поняття та кількісно-якісні параметри злочинів, пов’язаних із експлуатацією дітей, та заходів їх профілактики. Дано загальну характеристику кримінальної експлуатації дітей, проаналізовано її поняття, ознаки та види; з’ясовано систему та особливості правового захисту прав та законних інтересів дитини; досліджено сучасний стан та тенденції розвитку кримінальної експлуатації дітей; дано кримінологічну характеристику особи злочинця і жертви злочину - кримінальної експлуатації дітей; визначено мотивацію, причини та умови кримінальної експлуатації дітей; встановлено систему суб’єктів, які здійснюють кримінологічну профілактику кримінальної експлуатації дітей, їх компетенцію; вироблено рекомендації щодо розробки та реалізації соціально-економічних та нормативно-правових програм з питань викорінення експлуатації дітей; з’ясовано шляхи розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії кримінальній експлуатації дітей.
Ключові слова: експлуатація дітей; кримінологічна характеристика; особа злочинця; жертва злочину; причини та умови кримінальної експлуатації дітей; профілактика; суб’єкти профілактики; міжнародне співробітництво.

Паньчук О.В. Криминологическая характеристика эксплуатации детей. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко .? Львов, 2008.
Диссертация посвящена определению понятия и количественно-качественных параметров преступлений, связанных с эксплуатацией детей, и мер их профилактики.
Дана общая характеристика уголовной эксплуатации детей, проанализировано ее понятие, признаки и виды; выяснена система и особенности правовой защиты прав и законных интересов ребенка; исследовано современное состояние и тенденции развития уголовной эксплуатации детей.
Сделан вывод, что уголовная эксплуатация детей характеризуется такими признаками: во-первых, она является видом противоправного поведения, объектами которого становятся несовершеннолетние лица в возрасте до 18 лет; во-вторых, уголовная эксплуатация детей связана с использованием эксплуататором труда ребенка для достижения материальной или другой выгоды от такого вида деятельности; в-третьих, она становится возможной благодаря применению физического или психического насилия к ребенку или использованию его беспомощного состояния, обусловленного малолетством последнего или другими причинами; в-четвертых, уголовная эксплуатация детей является чрезвычайно вредной по своим результатам, поскольку ими являются травмирование психического и (или) физического здоровья несовершеннолетнего, провоцирование пострадавшего ребенка на совершение в будущем противоправных действий относительно других членов общества; в-пятых, эксплуатация детей, учитывая ее общественную опасность, признается действующим национальным и международным законодательством преступлением.
К уголовной эксплуатации детей отнесены такие проявления преступного поведения: действия, связанные с сексуальной эксплуатацией детей; действия, связанные с трудовой эксплуатацией детей; действия, связанные с преступной эксплуатацией детей, которые проявляются во втягивании несовершеннолетних в преступную деятельность или использовании их в качестве средств совершения преступлений.
Мотив и мотивация эксплуатации детей рассматриваются как внутренние детерминанты преступного поведения лица, находясь при этом в тесной взаимосвязи с факторами внешней детерминации. Связанность мотивов и мотивации преступного поведения с внутренним миром лица, с психическими процессами, которые протекают в его мозге, приводит к тому, что истинная мотивация такого поведения может быть скрытой для окружающих, а иногда даже непонятной как для следователя и суда, так в некоторых случаях и для самого преступника.
Сделан вывод о том, что постоянное увеличение количества случаев уголовной эксплуатации детей обусловлено наличием ряда условий, которые на фоне сложной криминогенной ситуации в государстве и приводят к совершению преступлений против детей.
Определены основные показатели криминологической характеристики личности преступника, совершившего эксплуатацию детей, и жертвы этого преступления.
Проанализированы компетенция и полномочия субьектов криминологической профилактики эксплуатации детей, сделан вывод, что в сфере организации профилактической работы, направленной на преодоление эксплуатации детей, наблюдаются определенные положительные тенденции. Однако профилактическая работа еще не лишена существенных недостатков. Прежде всего это отсутствие общегосударственного координационного центра, который в пределах всей страны организовывал бы и координировал деятельность, связанную с охраной детства. С целью решения данной проблемы предлагается учредить институт Уполномоченного по правам ребенка. Своего дальнейшего совершенствования и приведения в соответствие с международными стандартами требует и отечественное законодательство, которое устанавливает границы компетенции указанных субъектов.
Сформулированы рекомендации по разработке и реализации социально-экономических и правовых программ, направленных на преодоление любых проявлений насилия в отношении детей.
Налаживание сотрудничества Правительства, других государственных структур и обьединений граждан Украины с международными организациями и правительствами других стран признается одним из перспективных путей решения существующих проблем в области охраны детства. Именно помощь и поддержка со стороны других государств (финансовая, информационная, техническая и др.) позволяют в определенной степени компенсировать недостаток соответствующих ресурсов.
Ключевые слова: эксплуатация детей; криминологическая характеристика; личность преступника; жертва преступления; причины и условия уголовной эксплуатации детей; профилактика; субъекты профилактики; международное сотрудничество.

ANNOTATION
Oksana V. Panchuk. Criminological Characteristic of Children’s Exploitation. – Manuscript.
The thesis for the Degree of the Candidate of Legal Sciences. The speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology, Penal Law. – Lviv National Ivan Franko University. – Lviv, 2008.
The thesis is dedicated to the definition of the quantitative and qualitative parameters of crimes in the sphere of children’s exploitation and the means of their prevention. The author gives general characteristics of criminal exploitation of children, analyzes its notion, features and types; in the thesis the system of legal assistance of rights and legal interests of a child is elucidated; the modern state and the tendencies of criminal exploitation of children are investigated; the criminological characteristics of the criminal’s and victim’s personalities are given; the system of subjects that perform criminological prevention of children’s exploitation and their competence are defined; the recommendations to the elaboration and realization of legal, social and economical, programs in the sphere of children’s exploitation are given; the ways of international cooperation in the sphere of counterwork against criminal exploitation of children are defined.
Key words: children’s exploitation, criminological characteristic, criminals personality, victim, reasons and conditions of children’s exploitation; prevention; subjects of prevention; international cooperation.